Чому люди не вкриті хутром, як інші примати

Якби інопланетна раса прийшла на Землю і порівняла людей з іншими приматами, то однією з перших відмінностей, яку вони могли помітити — разом з вертикальною ходою та унікальною формою спілкування, — була б відсутність хутра на тілах.

Об этом сообщает Репортер РУ

У порівнянні з більшістю ссавців, люди практично безволосі (за винятком рідкісних особин). Щоправда, в природі є ссавці без хутра — носороги, кити й слони, але їх меншість.

Тож постає питання: як люди опинилися у цьому "голому стані"? Чи дає це користь? І як можна пояснити наявність волосся на голові та густого волосяного покриву на деяких частинах нашого тіла?

Насправді люди мають багато волосся: в середньому на поверхні тіла близько п’яти мільйонів волосяних фолікулів.

Але майже всі волосяні фолікули на людському тілі виробляють пушкове волосся: тонке, коротке й пухнасте, яке росте з неглибоких фолікулів, на відміну від глибшого й товстішого термінального волосся, яке можна знайти тільки на голові та (після статевого дозрівання) в пахвах, лобкових зонах та на грудях у деяких чоловіків.

"Технічно у нас є волосся по всьому тілу, це мініатюрні волосяні фолікули, — пояснює Тіна Ласасі, антропологиня з Університету Південної Каліфорнії. — Але покрив настільки мініатюризований, що функціонально більше не ізолює нас".

Науковці точно не знають причини переходу від густішого й грубішого покриву до світлого пушкового. Вони також не знають, коли це сталося. Існує кілька теорій щодо цього.

Найбільш поширеною є так звана гіпотеза охолодження тіла, також відома як гіпотеза савани. Вона базується на потребі ранніх людей у терморегуляції свого тіла як рушійній силі випадання хутра.

Простіше кажучи, густий волосяний покрив просто заважав полювати протягом дня.

"Якщо подивитись на це у поєднанні з деякими висновками про гени, що збільшують пігментацію шкіри людини, то можна з упевненістю припустити, що люди, ймовірно, втратили свій густий волосяний покрив 2-1,5 мільйона років тому", — каже антропологиня Ласасі.

Паралельно з втратою хутра в людини збільшилась кількість потових залоз. Для охолодження краще, коли піт випаровується з поверхні шкіри, ніж з мокрого хутра. Так у предків людини виникла ефективна система охолодження. Вона не дозволяла температурі тіла дуже підвищуватись навіть під час тривалого бігу.

"Гіпотеза про охолодження тіла цікава, але деякі переваги відсутності хутра в сонячний час доби перетворюються на недоліки вночі", — каже Марк Пейджел, професор еволюційної біології в Університеті Редінга. Вночі люди втрачали б надто багато тепла, вважає він.

Крім того, існує безліч популяцій, яким не доводилось багато бігати під час полювання протягом десятків тисяч років, але жодна з них не відростила новий покрив, хоча багато хто досі живе в дуже холодних регіонах світу.

У 2003 році професор Пейджел та його колега Волтер Бодмер з Оксфордського університету запропонували інше пояснення ранньої втрати хутра в людини, яку вони назвали гіпотезою ектопаразитів. Вони стверджували, що мавпа без шерсті страждала від меншої кількості паразитів, що було великою перевагою.

"Укуси паразитів обходяться тваринам надто дорого, вони негативно впливають на здоров’я, — пояснив він New Scientist. — Паразити живуть у хутрі, відкладають там яйця. Тож, на нашу думку, зникнення волосяного покриву — це адаптація для зменшення кількості паразитів".

"Це цілком правдоподібно", — вважає Кристофер Соліго, дослідник лондонського Музею природничої історії.

"Однак запитання, яке ми завжди ставимо, розмірковуючи про еволюцію людини: чому вони не розвинулися в інших тварин, якщо дають такі переваги?" — запитує він.

Є лише одна тварина, яка досягла чогось подібного, — голий землекоп. Ці дивні істоти, схожі на сосиски, мешкають під землею великими колоніями у посушливих регіонах. При великій щільності популяції вони повинні сильно страждати від паразитів, але цього не відбувається. Повна відсутність шерсті врівноважується температурою в підземних тунелях.

Постає ще одне питання — якщо люди, борючись з паразитами, втратили волосяний покрив, у якому ховалися комахи, чому те саме не сталося з нашими найближчими родичами — мавпами?

Пейджел бачить причину в тому, що людина знайшла власну культуру. Людина — єдина тварина, яка навчилася розпалювати вогонь, будувати укриття, робити одяг, і все це допомагало їй зберігати тепло, втративши шерсть.

"Це один з чудових прикладів одночасно генетичної та культурної еволюції, — каже він. — Культура допомогла нам знайти способи позбутися волосяного покриву".

Тим часом Чарльз Дарвін вважав, що втрата шерсті сталася через статевий відбір — наші предки просто віддавали перевагу менш волохатим партнерам, оскільки вони могли бути здоровішими, а отже, привабливішими.

Більшість сучасних дослідників, однак, відкидають це як основну причину втрати густої рослинності на тілі.

Чому ж волосся збереглося на голові, під пахвами і в паху? Тут також є різні пояснення.

Голову волосся зігріває замість шапки, захищає її від ударів, оберігає від перегріву в сонячний день — особливо густе й кучеряве, як у багатьох вихідців з Африки.

Борода, вуса й бакенбарди, ймовірно, слугують для чоловіків прикрасою. Вчені припускають, що пишна шевелюра у людини (як грива у старих самців павіана) може підвищувати його статус в очах родичів. А Чарльз Дарвін вважав, що борода виникла через статевий відбір, оскільки слугує окрасою, що збільшує привабливість самців.

Сучасні дослідження різних культур (у тому числі "примітивних" племен) показують протилежне: жінки вважають безбородих чоловіків привабливішими. Натомість чоловіки вважають обличчя з бородою агресивнішим, а обидві статі оцінюють бородатих людей як таких, що мають більший вік і вищий соціальний статус. Отже, борода вочевидь якусь сигнальну роль відіграє.

Брови захищають очі від поту, що стікає чолом. Вії прикривають очі від яскравого світла, а ще захищають їх від порошинок, мошок та піщинок.

У пахвових западинах і в паху розташовані спеціальні потові залози, що виділяють більш густий і маслянистий піт. Вважають, що він містить статеві феромони, які поступово випаровуються з поверхні волосся. Наявність статевих феромонів у людини поки що чітко не доведена. Однак жінки можуть розрізняти запах пахвового поту чоловіків і реагувати на нього по-різному залежно від його складу — це доведено цілком надійно.

Крім того, на цих ділянках шкіра зазвичай торкається шкіри, і, починаючи з пубертатного періоду (коли людина потіє значно більше), волосся захищає шкіру від потертостей та попрілостей.

Та й саме по собі волосся на лобку і під пахвами може слугувати сигналом досягнення статевої зрілості.

Видно, що всі ці гіпотези не суперечать одна одній. Наприклад, гіпотеза про роль паразитів не перекреслює ідею про те, що демонстрація здорової, чистої шкіри могла відігравати важливу роль при виборі статевого партнера.

Найімовірніше, на втрату покриву вплинуло поєднання багатьох чинників.